Слова Тараса Шевченка народилися українською, але вже давно подорожують світом. Їх читають англійською, іспанською, польською, німецькою та десятками інших мов і сьогодні гарна нагода згадати його тексти і вкотре переконатися, що слово може звучати різними мовами, але зберігати свою силу.
Твори Тараса Шевченка перекладені понад 140 мовами світу. Серед них не лише європейські мови, а й, наприклад, японська, китайська, арабська, корейська та навіть есперанто. Особливо активно Шевченка перекладали у ХХ столітті — його поезія стала символом української культури для світу.
Вірш «Заповіт» є одним із найчастіше перекладених творів української літератури. Його перекладали більше ніж 200 разів різними мовами. Основна проблема перекладу — поєднання простоти мови і сильного емоційного пафосу. Наприклад, рядок: Як умру, то поховайте Мене на могилі… у перекладах часто втрачає інтонацію народної пісні, яка є ключовою для українського тексту.
Через ритм, фольклорні образи і історичні реалії перекладачі часто змушені робити культурну адаптацію. Наприклад, слова «гайдамаки», «кобзар», «кат», «панщина» інколи передаються не буквально, а через пояснювальні конструкції або коментарі. Це хороший приклад того, що в теорії перекладу називають адекватністю замість прямої еквівалентності. 💡 Цікавий факт: У деяких мовах слово «кобзар» не перекладають взагалі — його просто транслітерують (kobzar), бо це культурно унікальне поняття.
Деякі перекладачі намагалися зберегти ритм і риму, а інші — зміст і образи, тому один і той самий вірш може виглядати дуже по-різному. Наприклад, англійські переклади «Катерини» або «Кавказу» іноді передаються білим віршем, щоб не втратити зміст.
У більшості мов перекладачі намагаються передати один із трьох елементів Шевченкової поезії: - ритм і риму, - образність і символіку, - емоційний пафос. Зберегти всі три одночасно майже неможливо, тому переклад творів Шевченка це дуже хороший приклад компромісу між еквівалентністю та адекватністю.