Під час підготовки документів для навчання, працевлаштування чи переїзду за кордон клієнти часто стикаються з одним і тим же ж запитанням:
Чому документ, який прийняли в одній країні, не підходить для іншої?
Справа в тому, що немає єдиного закону, який би зобов'язував усі країни приймати переклади однаково, кожна країна сама визначає, яким документам «довіряти», в також: • хто може виконувати офіційний переклад; • чи потрібне його засвідчення; • у яких випадках необхідний присяжний перекладач, нотаріальне засвідчення або інші форми підтвердження.
Наприклад: - Україна: часто потрібне нотаріальне засвідчення справжності підпису перекладача. - Велика Британія: у більшості випадків достатньо перекладача або агентство, яке підтверджує точність перекладу без участі нотаріуса. - Німеччина: багато установ приймають переклади виконані лише присяжними (судовими) перекладачами, які мають офіційний статус. - Іспанія: для багатьох офіційних процедур потрібен переклад, виконаний офіційним присяжним перекладачем.
Системи оформлення документів формувалися десятиліттями. У країнах континентальної Європи традиційно велике значення мають державні реєстри, нотаріуси та присяжні перекладачі. У країнах англосаксонського права (Велика Британія, США, Канада) більше покладаються на відповідальність особи, яка засвідчує переклад, тому нотаріальне посвідчення потрібне значно рідше.
Навіть в межах однієї країни вимоги можуть відрізнятися: університет може прийняти переклад, завірений підписом перекладача, а міграційна служба вимагатиме нотаріальне засвідчення або переклад від присяжного перекладача.
Важливо, щоб переклад був оформлений саме так, як цього вимагає країна та установа, куди ви подаєте документи. Саме тому, перед замовленням варто уточнити вимоги або звернутися до фахівців, які допоможуть обрати правильний формат. Це допоможе уникнути повторного перекладу, додаткових витрат і втрати часу.
📲Збережіть цей допис, щоб не загубити, та звертайтеся до нас, якщо потрібен переклад документів або консультація щодо перекладу.