Якщо український парламент ухвалить запропонований депутатами з правлячої партії закон, необхідність якого пояснюється благородною метою вивести з тіні виробництво сільськогосподарської продукції, вітчизняному фермеру буде кінець - а саме село остаточно перетвориться на зону агрохолдингів.
З кожного оброблюваного гектара українських фермерів будуть змушувати платити до місцевих бюджетів півтори тисячі гривень - що, за оцінками фахівців, складе шість тисяч гривень для більшості власників дрібних господарств. Зрозуміло, що рентабельність роботи на землі при цьому податку значно зменшиться. Але на порозі фермерських господарств вже чекатимуть покупці землі - агрохолдинги і спекулянти.
У цивілізованому світі все відбувається інакше. У багатьох європейських країнах ще й доплачують дрібним фермерам, щоб тільки вони продовжували роботу і не продавали землю - наприклад, у Німеччині за кожен гектар землі фермеру виплачують європейську субсидію у 280 євро. Чому? А тому що у епоху великих сільськогосподарських виробників дуже важливо зберегти традиційне сільське господарство. І це у країнах, де ніколи не було радгоспів і колгоспів, а не у нас, де фермерство тільки відроджується після десятиліть комуністичних репресій.
Якщо фермерство і село зникнуть, вся Україна перетвориться на суцільну індустріальну зону - і це при тому, що Україна зовсім не Німеччина і не Польща. В Україні село завжди відігравало специфічну роль хранителя не тільки традиційних рецептів і продуктів, а й національного духу - у той час як великі міста використовувалися імперіями як форпости боротьби з усім українським. Ми нерідко згадуємо про те, що наші російськомовні «мільйонники» оточені «українським морем». Але ж це «море» і є - село. А там, де йому на зміну прийшла суцільна міська агломерація - як наприклад, на Донбасі - зараз окупована Росією територія. І не потрібно думати, що це сталося випадково. Саме тому і відбулося.
Поки великі українські міста не стануть українськими не тільки за географічною приналежністю, але і за мовою, і за самовідчуттям, питання української незалежності не можна буде вважати вирішеним. Але українізації цих міст як раз і сприяло «українське море» навколо них. Якщо це «українське море» перетвориться на індустріальну агломерацію, тоді все відбудеться навпаки - «мільйонники» почнуть русифікувати цю агломерацію, позбавлену традицій і мови.
І у результаті ми можемо втратити не просто село, не просто традиційні продукти і ремесла, не просто конкуренцію маленьких господарств. Ми можемо втратити саму Україну.
З кожного оброблюваного гектара українських фермерів будуть змушувати платити до місцевих бюджетів півтори тисячі гривень - що, за оцінками фахівців, складе шість тисяч гривень для більшості власників дрібних господарств. Зрозуміло, що рентабельність роботи на землі при цьому податку значно зменшиться. Але на порозі фермерських господарств вже чекатимуть покупці землі - агрохолдинги і спекулянти.
У цивілізованому світі все відбувається інакше. У багатьох європейських країнах ще й доплачують дрібним фермерам, щоб тільки вони продовжували роботу і не продавали землю - наприклад, у Німеччині за кожен гектар землі фермеру виплачують європейську субсидію у 280 євро. Чому? А тому що у епоху великих сільськогосподарських виробників дуже важливо зберегти традиційне сільське господарство. І це у країнах, де ніколи не було радгоспів і колгоспів, а не у нас, де фермерство тільки відроджується після десятиліть комуністичних репресій.
Якщо фермерство і село зникнуть, вся Україна перетвориться на суцільну індустріальну зону - і це при тому, що Україна зовсім не Німеччина і не Польща. В Україні село завжди відігравало специфічну роль хранителя не тільки традиційних рецептів і продуктів, а й національного духу - у той час як великі міста використовувалися імперіями як форпости боротьби з усім українським. Ми нерідко згадуємо про те, що наші російськомовні «мільйонники» оточені «українським морем». Але ж це «море» і є - село. А там, де йому на зміну прийшла суцільна міська агломерація - як наприклад, на Донбасі - зараз окупована Росією територія. І не потрібно думати, що це сталося випадково. Саме тому і відбулося.
Поки великі українські міста не стануть українськими не тільки за географічною приналежністю, але і за мовою, і за самовідчуттям, питання української незалежності не можна буде вважати вирішеним. Але українізації цих міст як раз і сприяло «українське море» навколо них. Якщо це «українське море» перетвориться на індустріальну агломерацію, тоді все відбудеться навпаки - «мільйонники» почнуть русифікувати цю агломерацію, позбавлену традицій і мови.
І у результаті ми можемо втратити не просто село, не просто традиційні продукти і ремесла, не просто конкуренцію маленьких господарств. Ми можемо втратити саму Україну.
21 comments
Log in to comment
А ти кукарічеш на парошу?) На шоколадопровід у Європу?)
Да ти їбанько.)
Наразі цікава тенденція. Люди після 45 повертаються на село, а молоді заміняють їх у місті. І цей тренд лише набирає обертів.
Якщо збережеться село, воно може перетворюватися на невеличкі анклави де будуть зберігатися цінності що можуть бути втрачені в місті. А для повноцінного розвитку треба зберігати усі
1.Повне припинення вогню.
2.Вільне пересування громадян в обидві сторони.
3.Побудову европейськоі цивілізації в Україні необхідно починати з Донецької та Луганскоі областей, починаючи від доріг та всієї соціальної інфраструктури, яка б слугувала не тільки місцевим але й громадянам України проживаючим на окупованих землях.
Вважаю, що цю думку поділяло б більшість українців, необхідно провести соцопитування.