Джессамін Чен. Школа ідеальних матерів.

Сюжет - У Фріди видався не простий день, вона залишає свою маленьку донечку саму і їде за кавою та в офіс. Дитину вилучають, а натомість Фріді пропонують пройти річну «школу ідеальних матерів». Для Фріда це останній шанс на повернення дитини, натомість в школі матерів чекають запрограмовані ляльки андроїди (тут мені згадується «Клара і сонце» Ішигуро) на яких треба довести свою прихильність, любов і безліч материнських навичок.

У мене є донька. Вік такий плюс мінус, як у Гаррієт. То книга для мене має багато тригерів. Нещодавно ми були самі один довгий день. І в мене була два пакети обісраних памперсів. Все що мені хотілось - це включити мультик і швидко вирішити це питання. Нічого не може трапитись, це лише 3-5 хвилин. Вона сама не вибереться зі столику для годування))) Тут трохи сарказму, бо саме так думала головна героїня))

Але дітей не прийнято залишати самих, це небезпечно. Навіть винести сміття. Є два варіанти вдягати малу, йти разом, винести майданчик біля дома, істерику чому ми йдемо з батутів. Або дихати сміттям (Саме так складався то день)
В моєму бідному дитинстві 90-х попри все була налагодженість життя як колія потягу. Тут є добре і погане. З доброго люди в підʼїзді були знайомі, спілкувались, через дефіцит один одному передавали дитячі речі, іграшки, тощо. Чиясь мама могла приглянути за декількома дітьми одночасно. В цьому було щось, де ти частина чогось, якогось соціуму, такої специфічної комуни. Якщо копнути ще далі, от прям в племена, первісні людини - то люди жили реальними комунами, і діти виховувались всі разом частиною цієї групи.
Життя сучасних матерів змінилось, стало ізольованим. Життя переселенців, біженців та емігрантів потрапляє від ізоляції значно більше. Якщо б я прожила все життя в цьому місті, в цьому будинку - моє життя було б поставлено на якісь рейки, не комуна, але ж частина.

Повернемось до книги. Авторка як на мене піднімає питання цієї ізоляції. У Фріди немає подруг, годящих сусідок, няні, близьких поруч - Короче міцного тилу. Відсутність опори нашарована на зраду та розлучення з чоловіком стає передумовою того «складного дня» де Фріда залишає маленьку Гаррієт.

Ще однією проблемою яку Джессамін Чен несе крізь всю книгу - це нерівне ставлення. Не рівне до матерів білих та чорних, не рівне до батьків та матерів, не рівне до молодих і старших, нерівне до бідних і заможних. Вона пронизана нерівністю. Але мені найбільше про різне відношення, ставлення, вимоги до батьків і до матерів. В решті решт Такеру віддають дитину, а Фріді ні.

Загалом книга присвячена проблемам материнства. Найбільше зачепило цей нескінченний список того, що повинна вміти мама. Бути над людино, яка вміє зцілювати любовʼю, винести будь які емоційні тортури, бути рятівником та пожежником, неймовірним кухарем і неодмінно 24 на 7 щасливою, усміхненою, зібраною. Матері не дозволено мати щось окрім материнства. Чи це так далеко від дійсності?

Ще одна важлива лінія - це уявлення жінок про себе та інших. Кожна вважає себе хоч трохи «не така, як інші». І кожній зі сторони здається чужий досвід материнства легше ніж її. Сама Фріда думаючи про вагітність коханки колишнього чоловіка, уявляє її материнське життя дуже щасливим та легким, і насправді Сусанна молодша і мабуть з годуванням у неї би все склалось. Але «важке» приходить в материнське життя звідти де не очікуєш. В сусанни наприклад народжується малюк на ранніх термінах і який потребує операції.