Володимир Черняк був одним з тих, хто підтримував мене, тоді ще дуже молодого журналіста, у перші роки моєї роботи. Несподівано для себе я став парламентським кореспондентом - тому що у Радянському Союзі вперше з’явився парламент, з’їзд народних депутатів СРСР. Але що таке парламентський кореспондент без депутатів? Я намагався надати слово саме тим людям, які, на мою думку, уособлювали майбутнє. Володимир Черняк займав серед них особливе місце. Науковець із «ртутним» темпераментом, він переміг на виборах у Києві першого секретаря Київського міськкому партії - нечуваний символ змін! І мені дуже залежало, щоб кияни та всі українці чули думку свого обранця про ті драматичні події, які відбувалися на депутатських з’їздах.
Нам ніколи не вистачало часу - таким він був тоді спресований, той час. Але ми розмовляли будь-якої вдалої миті. У кулуарах. У фойє депутатського готелю «Москва». На мітингах. Просто неба. В мене була така радість, що я можу розвиватися серед таких людей, як Володимир Кирилович. Сподівання, що своє життя політичного журналіста я проведу серед таких людей. Це були наївні сподівання. Своє життя я проживаю здебільшого серед мародерів й небагатьох розчарованих, але незломлених подвижників. І від цього моя майже дитяча вдячність до Володимира Черняка стає ще більшою.