Демократична опозиція Білорусі стала лауреатом премії Європейського парламенту імені академіка Андрія Сахарова. "Насильство ніколи не переможе правди. Наш меседж вам, дорогі лауреати, - залишайтеся сильними і не припиняйте вашу боротьбу. Знайте, що ми вас будемо підтримувати", - заявив спікер Європарламенту Давид Сассолі, який повідомив про присудження престижної премії.
Цього ж дня голова служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Наришкін прибув до Мінська і зустрівся з місцевим диктатором Олександром Лукашенком. Лукашенко був у захваті від зустрічі з одним із соратників Володимира Путіна і запевняв, що цей візит викличе фурор у медіа. Але в ще більшому захваті був сам Наришкін - той самий Наришкін, який 2014 року погрожував новому спікеру українського парламенту Олександру Турчинову. З того, як Наришкін дивився на білоруського диктатора, можна зробити простий висновок: Кремль упевнений, що тепер, після початку масових протестів у Білорусі, Лукашенко остаточно потрапив у російський капкан, споруджений для його країни ще у дев'яності роки. І тепер питання ліквідації білоруської державності - за допомогою Лукашенка або без нього - це виключно питання часу.

У всьому цьому є дивовижний символізм. Академік Сахаров вибрав шлях опору авторитаризму ще тоді, коли комуністичний режим здавався непорушним, коли мало хто міг уявити, що пройде час - і опальний академік опиниться на трибуні Кремлівський палацу з'їздів, а незабаром заборонять КПРС і ліквідують Радянський Союз. У той же час Володимир Путін і Сергій Наришкін вибрали шлях обслуговування авторитаризму в його найогиднішому варіанті - у спецслужбах комуністичного режиму. Можна сказати, що Путін і Наришкін зробили правильний вибір. Їм вдалося відновити російський авторитаризм після краху комуністичного режиму, Повернутися до звичних практик придушення незгодних, отруєння опонентів, агресії та інших злочинів - у яких режим Путіна сьогодні може конкурувати з режимами радянських генсеків. А те, що Захід при цьому нагороджує борців із авторитаризмом премією Сахарова - так це ознака слабкості демократичного світу. Якому тільки премії й залишилися.
І все ж Путіну і його спільникам не перемогти. Не перемогти саме тому, що вони борються з самою історією, з народами.
І те, що мешканці однієї з найбільш законсервованих у радянському минулому країн опинилися на вулицях Мінська та інших міст Білорусі, доводить, що у будь-якого авторитарного режиму є свій термін придатності. І у режиму Лукашенка, і у режиму Путіна.
І коли такі ж масові, а можливо і жорсткіші протести почнуться на вулицях Москви та інших міст Росії, Путіну і Наришкіну нікуди буде відправлятися з візитами.