Саміт Україна - Європейський Союз, який проходить сьогодні в Брюсселі, багато хто вважає серйозним випробуванням для президента Володимира Зеленського та його команди.  Фактично, це перша зустріч глави держави з новою європейською командою, перший особистий контакт, який повинен продемонструвати європейцям щирість намірів Зеленського щодо реформування країни.  Але саме це визначення виглядає великим перебільшенням.  Перебільшенням хоча б уже тому, що європейський верховний представник із зовнішньої політики Жозеп Боррель, який буде ключовою фігурою на цьому саміті через самоізоляцію голови Європейської комісії Урсули фон Ляйен, недавно був у Києві і висловлював серйозну стурбованість щодо уповільнення темпів реформ.
Після появи досить жорсткої статті Борреля, яка описує це європейське занепокоєння, з її тексту були вилучені слова про те, що ЄС - не благодійна організація і не банкомат.  Але суть ситуації це не змінює.  Те, що в ЄС не вірять у готовність Зеленського продовжувати європейські реформи - це очевидний факт.
І Зеленському не вдасться нікого обдурити або переконати.  Просто тому, що в Європейському Союзі звикли вірити справам, а не словам.  А дії президентської команди недвозначно свідчать про скочування України до держави пострадянського зразка, до тої самої держави, від якого ми начебто пішли після Майдану 2013 - 2014 років і до якої стали стрімко повертатися після президентських виборів 2019 року.
 
Ще Зеленському не вдасться переконати європейців просто тому, що він сам не вірить у європейську Україну.  Що всі його уявлення про владу - це уявлення людини, переконаної у ефективності радянських і пострадянських моделей управління, в тому, що демократію можна підмінити авторитаризмом і популізмом.  Прагнення зосередити владу в одних руках, сліпа довіра до найближчого оточення, неповага до професіоналів, постійні спроби зняти з себе особисту відповідальність за провали - так країною править Лукашенко, а не Меркель чи Макрон.  І тому діалог європейців із Зеленським буде поверненням до того стилю діалогу, який у Брюсселі вели з Кучмою або Януковичем.
Це діалог з чужою людиною.  Людиною з чужого європейцям світу.  І дуже шкода, що через політичне божевілля своїх громадян Україна знову опинилася за межами тієї цивілізації, до якої вона повинна прагнути хоча б заради власного виживання.