Не варто обманювати самих себе щодо справжнього сенсу «антикорупційного» рішення Конституційного суду. Це - демонстративне продовження олігархічного реваншу, який почався після президентських і парламентських виборів 2019 року.
Уже не раз доводилося писати - не мають ніякого значення мотиви, за якими 73 відсотки виборців проголосували тоді за телевізійного коміка. Має значення тільки те, чому за цього коміка «проголосували» українські олігархи, чому вони його підтримали.
А тому, що на відміну від глядачів власних телевізійних каналів, точно знали - ця недосвідчена і слабка людина не становитиме жодної загрози для повернення і посилення їхніх позицій навіть в разі, якщо реально захоче грати власну політичну партію. Захоче - але не зможе, бо не знатиме як. Захоче - але побоїться остаточно псувати з ними відносини. Втім, щодо останнього вони могли бути не впевнені до кінця - і саме тому вичікували до моменту, коли стане очевидним швидкий розвал режиму. Цим моментом і виявилися місцеві вибори, які продемонстрували зменшення популярності і безпорадність Зеленського. І тепер будь-який пройдисвіт-депутат у парламенті може легко зрозуміти, що Зеленський може незабаром просто зникнути з політичної сцени, а ось Коломойський і Медведчук залишаться. Докази? А давайте уявимо собі, як три або чотири місяці тому голова Верховної Ради, обраний голосами президентської партії, демонстративно ігнорує ініційоване Зеленським опитування. Які вам ще потрібні докази?
Тому спецоперація прочитується досить просто - незалежно від того, є Зеленський її свідком або учасником. Як інструмент для реваншу використовується Конституційний суд - скасування «антикорупційних» законів буде не останнім таким його рішенням (але і не першим - згадаємо, як суд дав можливість провести антиконституційні позачергові парламентські вибори). А дезорієнтований парламент просто не зможе чинити опір цьому наступові з минулого - навіть якщо цього захоче президент. І Україна буде відкинута до 2014 року - тобто до часу, коли олігархи розраховували послабити Януковича і стати справжніми господарями країни, а отримали не зрозумілу ними «Революцію Гідності». З наслідками цієї революції - перш за все правовими та економічними вони і борються.
Але олігархічний план провалиться, смію вас запевнити. У України тут є сильні союзники.
Перший союзник – неуникненна економічна і епідеміологічна криза. Олігархи вміють тільки красти з бюджету і підкуповувати чиновників. Як вивести країну з кризи, вони не знають, необхідним інтелектом і професіоналізмом для цього не наділені, у політиці і кадрах розбираються на рівні Зеленського. У ситуації краху країні потрібна буде компетентна влада. І олігархам у критичній ситуації доведеться цю владу, нехай навіть з ненавистю, але підтримати. Не вірите - запитайте у Коломойського.
І тут посилюється роль іншого нашого союзника - цивілізованого світу. Без його коштів не просто ми не виживемо - влада не виживе. І нам доведеться повертатися до досягнень Революції Гідності просто тому, що не буде вибору. І у олігархів в тому числі - чим більше вони будуть чинити опір, тим більше буде стискатися задушливе кільце навколо шиї кожного. З такими мільярдами нікому не хочеться до в’язниці. Не вірите - запитайте у Фірташа.
Звичайно, олігархи будуть думати, що їм допоможе Москва. Але тут втручається наш третій «союзник» - Володимир Путін. Це олігархи можуть по-дитячому сподіватися, що Путіну потрібна лояльна Україна і в обмін на цю лояльність він дозволить їм її і далі безкарно грабувати, більш того - створить для цього умови і дасть грошей. Але для Путіна ці не надто багаті за російськими мірками люди - взагалі ніхто. Так, інструмент для поглинання України. Він їм нічим не допоможе, хіба що спробує ще що-небудь окупувати - і позбавити їх ще кількох підприємств. А цього нікому з них не хочеться. Не вірите - запитайте у Ахметова.
Таким чином, криза, Захід і Путін створять всі необхідні умови для того, щоб український народ знову зайнявся роботою над помилками і врятував свою країну.
Не вірите - запитайте у Майдану. Espreso.tv