Протягом 1988-1994 років на британському телебаченні і радіо існувала заборона на трансляцію виступів представників екстремістських угруповань Північної Ірландії - як католиків, так і протестантів. Прем'єр-міністр Маргарет Тетчер і її наступник Джон Мейджор вважали, що не можна заохочувати терор. Заборону було знято тільки після початку мирного процесу в Ольстері.
Зрозуміло, що ця заборона і тоді, і зараз сприймалася, м'яко кажучи, неоднозначно. І не тільки журналістами, які вважали, що влада зазіхає на свободу слова, на їхнє право розмовляти з тими, з ким вони вважатимуть за потрібне. Але і багатьма прихильниками екстремістів - як католиками, так і протестантами. Прихильники республіканців вважали, що вони мають право на насильство, якщо вже не вдається відновити територіальну цілісність Ірландії мирним шляхом. Прихильники лоялістів були переконані, що потрібно захищати цілісність Сполученого Королівства - якщо вже сама влада діє не так жорстко, як їм хотілося б. Те, що в результаті гинули мирні люди, мало кого цікавило. Для радикалів життя їхніх співвітчизників - тим більше коли це представники протилежного табору - це усього лише політичний інструмент. Не більше того. І саме з цим не могла погодитися «залізна леді». Вона була категорично проти того, щоб віддавати екстремістам право на насильство, та ще й легітимізувати їхні дії у медіа.
Але - якщо так задуматися - а чим ризикувала тоді Тетчер? Мінімум - сплеском терору в Ольстері. Максимум - і це тоді було фантастикою - втратою Північної Ірландії. Але в цілому Великій Британії як державі нічого не загрожувало і не могло загрожувати. Я вам більше скажу: Англія залишиться Англією навіть якщо раптом втратить і Північну Ірландію, і Шотландію, і навіть Уельс.
З Україною зовсім інша ситуація. Коли ми легітимізуємо окупацію, коли ми посміхаємося різним там Поклонським - ми ставимо під сумнів саме майбутнє існування нашої держави як такої. Тим більш, що у нашій країні не так вже й мало прихильників «русского мира». І вже тим більше чимало тих, кому все одно. Тому я думаю не про цих людей. Якщо Україна перетвориться на Український федеральний округ Російської Федерації, вони цього навіть не помітять.
Гордон буде все так само брати інтерв'ю. Тільки стане набагато обережнішим. «95 квартал» придумає нових «Сватів». У маршрутках, як і зараз, буде працювати «Русское радио», а пасажири - обговорюватимуть підвищення пенсій і проклятих американців. На уроках історії стануть розповідати, як мазепинці, петлюрівці, бандерівці і «порохоботи» намагалися перешкодити віковій дружбі російського і українського народів - але нічого у них не вийшло.
Проблеми виникнуть тільки у українських патріотів. Одних знищать . Інших посадять. Третіх виженуть. Тих, хто залишиться, перетворять на жебраків-маргіналів. Канал «Інтер» про це не розповість. У нього будуть інші новини.
Я не намагаюся в чомусь переконати цих патріотів, серед яких є і мої колеги, що вважають - можна брати інтерв'ю у Поклонської, адже це свобода слова. І є прихильники влади, які вірять, що з Росією можна про щось домовитися. Я просто попереджаю їх про наслідки їх власної короткозорості. Не тільки про наслідки для держави, а й про наслідки для них самих, для їхніх сімей, для їхніх батьків і дітей. Буде практично те ж саме, що в Криму і на Донбасі. Тільки гірше.
І якщо вас не дуже цікавить доля України, дорогі друзі, так подумайте хоча б про себе. Зрозумійте, що ви захищаєте нашу країну для вашого ж власного блага, для вашої безпеки. Для вашої можливості вижити і жити. Україна - це не абстрактне поняття. Україна - це не Гордон, не Зеленський, навіть не виборці Зеленського і не глядачі Гордона.
Україна - це кожен з нас. Espreso.tv